Романтика...пишу на ноуті реферат з філософії, закутавшись у ковдру, з чашкою чаю, поруч на столі запалена свічка, а за вікном засніжені дахи багатоповерхівок...Така собі модернова романтика:)
І в такій затишній і теплій атмосфері начебто вичакловується гарний настрій. Навіть незважаючи на філософію. Незважаючи на те, що самотня. Не досі самотня, а ( Read more... )

 Десь з півроку я іноді закуповуюсь у  "Сільпо", а там, якщо ви не знаєте, на чеках, окрім звичайної інформації видруковують так звіне "Передбачення для вас"...Нісенітниця з одного боку, комп'ютер з бази фраз випадковим чином вибирає якусь і вона з з'являється на вашому чекові. І фрази такі, що анче нічого конкретного...А з іншого боку, в мене що ( Read more... )

Нарешті свіжий вечірній вітерець знову грається моїм волоссям та спонукає визирнути у вікно і милуватися нічним урбаністичним пейзажем. Він прохолодний і я, наче досвідчений дегустратор вин, розкалдаю букет на складові, і післясмак витонченного подиху осені лишається в мене на язиці...Я чекаю її. Я навіть вже маю коричнево-золотаву пухнату на м'яку ( Read more... )

Февраль. Фонари как всегда утопают во тьме ( Read more... )

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

Ліна Костенко

Недавно прочитала такое утверждение "Тот,кто не умеет по настоящему ненавидеть, не может по настоящему любить". Я его понимаю в одной интерпретации: "Если ты не возненавидишь зло, грех всем сердцем, то ты не сможешь по настоящему любить Бога, ближнего...ты не сможешь наполниться любовью, состраданием, кротостью, милосердием, смирением ( Read more... )

Так поволі спливає час,
Так нестримно летять хвилини.
Ми ніколи їх не зупиним,
А вони не чекатимуть нас.

Так поволі мертвіють душі,
Так нестримно серця згасають.
Люди швидко добро забувають,
Їх тіла - спорожнілі мушлі.

 

Порой годами идешь по темному коридору, наощупь, и все хочешь убежать в первую же дверь, ручка которой поддастся.
А потом кто-то весь из света встречается тебе, берет за руку и просто ведет дальше, по тому же коридору.
И понимаешь, что не коридор темный, а это ты был слепым котенком....

Спасибо, за свет...

     Группа выпускников, успешных, сделавших замечательную карьеру, пришли в гости к своему старому профессору. Конечно же, вскоре разговор зашел о работе - выпускники жаловались на многочисленные трудности и жизненные проблемы. Предложив своим гостям кофе, профессор пошел на кухню и вернулся с кофейником и подносом, уставленным самыми разными ( Read more... )